Барбара Крафтувна отримала визнання у Польщі, але її життя також було пов’язано з Луцьком. У 2016 році вона видала книгу “Крафтувна в країні чарів”, у якій розповіла про роки перебування на Волині. У її фільмографії понад 50 стрічок та велика кількість постановок у театрах, пише lutski.info.
Дитинство
Народилася Барбара Крафтувна 5 грудня 1928 року у Варшаві. У місті вона жила з мамою Джозефою Саришевською, а Тадеуш Краффт, її батько, перебував у Луцьку, де працював архітектором.
У 1932 році сім’я Краффтів переїхала до Луцька. Тадеуш Краффт згодом почав працювати у Волинському відділені Товариства архітекторів Речі Посполитої, як луцький міський архітектор.
Мама Барбари виховувала чотирьох дітей. Попри постійну зайнятість домашніми справами, вона також приділяла увагу грі на скрипці та піаніно.
Барбара з раннього дитинства виявляла інтерес до акторської майстерності. Барбара часто заразом із батьком бувала у Клубі інтелігенції в Луцьку. Відвідувала вона й пляж поблизу річки Стир біля замку Любарта.
В 1939 році Луцько окупували радянські війська. В помешкання родини заселили росіян. Згодом сім’я вирішила переїхати до Володимира. До Польщі родині виїхати не вдалося. Певний час вони жили в німецькій окупації у Луцьку. Згодом Барбара переїхала до Лодзі.
Кар’єра
Під час війни вона вчилася танцювати та пантомімі. Паралельно відвідувала заняття підпільної драматичної студії Іво Галя. У 1945 році відновила навчання в Студії, яка після звершення бойових дій функціонувала при Старому театрі в Кракові. У 1946 році разом із групою студентів студії вона виїхала до Гдині, де Галь став директором театру Вибжеже. Дебютувала в листопаді 1946 року в п’єсі Тадеуша Гайци “Гомер і Орхідея”.
Вона навчалася співу в Адама Людвіга, продовжила заняття в Студії. В 1947 році склала заочний іспит з акторської майстерності.
Акторка залишалася в театрі Вибжеже до 1949 року. Згодом почала виступати в Театрі імені Стефан Ярача. У 1951 році вже в драматичному театрі Вроцлава (Teatr Kameralny) вона зіграла Клару в «Дівочих обітницях».
Як головна героїня, вона згодом з’явилася в Івонні, принцесі Бургундії, усіх зачарувавши. Їй не було рівних, ця роль стала її величезним успіхом. Пізніше вона зізнавалася, що “це був стрибок у космос, відхід від класичного театру, від форми, встановленої поколіннями”.
Попередня роль Нюри у фільмі Казімежа Куца «Ніхто не дзвонить» 1960 року вже переконала її чудових акторських здібностях. Вона зіграла репатріантку, яка після війни разом із тисячами інших опиняється на відновлених територіях. Гіркий досвід воєнного минулого згадується у фільмі лише опосередковано, у висловлюваннях, у її меланхолії та відсутності ілюзій. Роль переконує силою особистості та багатством акторських засобів.
За ці роки Барбара Крафтовна створила незліченну кількість чудових акторських творів. Вона також була зіркою «Кабаре старих джентльменів». Звичайно, не можна не згадати про ролі акторки в кіно. За свою роль у фільмі «Як бути коханою» вона отримала нагороду на Міжнародному кінофестивалі в Сан-Франциско в 1962 році.
Ще одні пам’ятні ролі — участь у фільмах «Ніхто не дзвонить», а також у фільмах «Золото», «Сарагоський рукопис», «Попіл і діаманти». Для глядачів вона назавжди залишиться Гоноратою у Cztere armored and a dog, де вона зіграла наречену, а також пані Маковецькою у Przygody Pana Michała. Не всі знають, що вона спочатку відмовилася від ролі Онорати.
Проте найвидатнішою була її гра у фільмі «Як бути коханою», де Барбара зіграла роль актриси Феліції. Стрічка вийшла на екрани у 1962 році.
Цю роль вважали найцікавішим жіночим персонажем польського повоєнного кіно. Надзвичайно складна роль мала форму внутрішнього монологу героїні, який акторка чудово використала. Їй вдалося представити життя жінки зі своїм минулим, яке повторюється в драматичних образах. Феліція стає власним обвинувачем і захисником водночас, коли гостро запитує себе, як вона мала діяти багато років тому, чи могла вона щось змінити. За цю роль актриса отримала нагороду на Міжнародному кінофестивалі в Сан-Франциско, яку вона отримувала лише у 1980-х роках. Другу головну роль у своїй кінокар’єрі зіграла у фільмі Януша Вайхерта «Кислі глодини» у 1966 році. Вона зіграла роль вчительки Марти Шиманської.
Театр
У 60-х роках акторках вже була відомою. Театральна робота її цікавила не менше, аніж участь у фільмах.
З 1964 по 1969 рік виступала в Національному театрі у Варшаві. Там вона знову зіграла ролі Ельжбети Флаке-Правацької у «Водяній курці» та Титанію у «Соні літньої ночі» Шекспіра. Бувала й на гастролях з Національним театром у Відні, Будапешті, Лейпцигу та Берліні.
Вона зіграла Алісу в «П’єсі Стріндберга» Анджея Вайди Фрідріха Дюрренматта, Дороту в «Матері Віткаци». У 1971 році вона виступала з ансамблем Сучасного театру в виставах «Мати» і «Грай Стріндберг» на фестивалі Rassegna Internazionale dei Teatri Stabili у Флоренції. У 1975 році вона виступила як гість в Театрі Kazimierz Dejmek Nowy в Лодзі.
У Драматичному театрі у Варшаві акторка зіграла Лулу в «Скізі» Габріели Запольської Вітольда Заторського і Волумнію в «Коріолані» Кшиштофа Кельма. У 1985 році актриса на вісім років виїхала з Польщі. Їй запропонували взяти участь у створенні різних постановок. Спочатку вона не знала англійської та вивчила текст фонетично.
Переїзд до США
Виїхавши після 1982 року до США, вона ні на мить не полишала кар’єри. Вона не знала мови, але вивчила роль фонетично. Вона провела понад десяток років за кордоном, виступаючи в театрі польської громади, а також співпрацювала з молоддю, яка навчалася в Школі театру, кіно і телебачення в Лос-Анджелесі.
Перебування за кордоном, спочатку плановане на пів року, розтягнулося на кілька років. Спочатку вона оселилася в Сан-Франциско, а пізніше в Лос-Анджелесі, не полишаючи акторської діяльності. Грала в польському громадському театрі.
Протягом багатьох років вона співпрацювала зі студентською групою Школи театру, кіно і телебачення в Лос-Анджелесі під керівництвом професора Майкл Гакетта. У 1997 році вона приїхала до Польщі з виставою Вітольда Гомбровича «Бєсіада у графині Котлубай». Через рік вона вирішила повернутися до Польщі. Проте в особистому житті вона пережила драматичні моменти.
Особисте життя
Барбара Крафтовна та її чоловік Міхал Ґазда одружилися в 1969 році. Міхал запропонував їй руку та серце 17 травня, а весілля відбулося 1 червня.
Її чоловік загинув в автокатастрофі в 1969 році. У них був син Петр, який помер у 2009 році. У 1982 році вона виїхала до США, де познайомилася з Арнольдом Седнером, директором Міжнародного інституту емігрантських справ Сан-Франциско. Їхній шлюб тривав пів року і був обірваний його смертю внаслідок серцевого нападу.
Після смерті другого чоловіка вона переїхала до Лос-Анджелеса, де понад десять років жила в будинку для літніх людей. Жінка отримала американське громадянство, але в 1998 році повернулася назавжди до Польщі та оселилася у Варшаві.
У жовтні 2021 року вона потрапила в аварію у своїй квартирі: випадково впала ліжка та зламала ногу. Їй зробили операцію, кінцівку довелося закріпити, тому актриса не могла рухатися. Тож її перевезли до Дому ветеранів польської сцени у Сколімові, де за нею було забезпечено чудовий догляд представниками закладу. У ньому вона перенесла коронавірусну інфекцію, яку довго боялася. Померла 23 січня 2022 року.