Генрик Юзевський – політик та державний діяч Другої Речі Посполитої. Відомий за керівництвом волинським краєм у 30-х роках XX століття, пише lutski.info. Передусім його вважають одним із поборників польсько-українського примирення.
Біографія
Генрик Юзевський народився в 1892 році в Києві, який тоді був частиною Російської імперії. Його батьки до міста приїхали на кілька років раніше.
Молодий Юзевський досить рано почав просуватися в незалежних політичних структурах. Вже близько 1905 року він приєднався до Korporacja, яка була самоосвітньою організацією, спрямованою на сприяння навчанню польською мовою.
У 1914 році він закінчив навчання у Києві та вирішив поїхати до Кракова, щоб вивчати живопис. Однак його перебування там було не надто тривалим. Напередодні війни він повернувся до українського міста. Як він сам писав, це відбулося в останній момент, оскільки відразу після проходження потягу австрійська армія підірвала міст, щоб затримати очікуваний наступ російських військ.
Згодом долучився до розвідувальної діяльності для польських легіонів. У листопаді 1915 року його батька, австрійського підданого, як «непевний елемент» переселили до Саратова. Генріх поїхав з ним, хоча його, ймовірно, не змушували це робити, оскільки він народився в Києві та не був австрійським підданим. Ймовірно, ним керувалися почуття до батька.
Протягом усього перебування в Саратові вів активну діяльність серед польських біженців і військовополонених. У місті він пережив і Лютневу революцію та посилення влади більшовиків. У зв’язку з поглибленням хаосу в червні 1917 році повернувся до Києва. З наближенням більшовиків до українського міста наприкінці 1919 року Юзевський виїхав до Варшави за вказівками щодо подальших дій, залишивши владу над місцевими військовополоненими структурами в руках свого брата Єжи.
Похід на Київ і польсько-більшовицька війна
Юзевський неодноразово зустрічався у Варшаві з Юзефом Пілсудським, який тоді був керівником польської держави. Після укладення союзу з Симоном Петлюрою польське військо пішло в наступ на Україну, щоб вибити більшовицьку армію. Юзевський, як планувалося, повинен був отримати посаду заступника міністра внутрішніх справ в уряді УНР. Опинившись у Києві, за наказом Петлюри він схилив культурну еліту міста за ідею відродження української держави.
Після того, як Київ зайняли об’єднані польсько-українські війська, Юзевський виявив, що структура військовополонених, яку він залишив, практично перестала існувати. Саме тоді, як він згадував пізніше, прийшло усвідомлення сутності більшовицької влади, для якої терор був постійною адміністративно-державною функцією.
Перебування Юзевського в Києві тривало недовго. Уже в червні 1920 року внаслідок радянського контрнаступу місто знову потрапило до їхніх рук.
У серпні 1920 року Пілсудський доручив Юзевському створити в столиці міських партизанів у разі взяття міста ворогом. Цього не сталося завдяки переможній Варшавській битві. Формально він перебував в українському уряді до підписання Ризького миру в березні 1921 року. Він не вважав це кінцем української державності.
Юзевський став міністром внутрішніх справ в Українському центральному комітеті, який був урядом УНР в екзилі. Він також був уповноваженим Пілсудського для контактів з українськими лідерами. Проте поразка Другого зимового походу, який закінчився полоненням і розстрілом більшості його учасників, поставила хрест на відновленні української держави.
Керівник Волині
Наприкінці червня 1928 року він обійняв посаду волинського воєводи. Ситуація у краї була складною, адже регіон в економічному плані був відсталим.
Кілька міст мали регулярну мережу вулиць, каналізація функціонувала лише в Острозі, лише три міста (Острог, Луцьк і Рівне) мали доступ до електрики.
Зважаючи на сільськогосподарський характер регіону, важливим заходом держави став також перерозподіл приблизно 1,5 млн га ріллі. Зі статистичної точки зору земельна реформа на Волині виявилася успішною. Проте це не зменшило соціальної напруги, оскільки поляки виграли від реформи більше, ніж українці. Із статистичної точки зору земельна реформа на Волині була успішною. Проте це не зменшило соціальної напруги, оскільки поляки виграли від реформи більше, ніж українці.
Ще однією проблемою Волині під час керівництвом Юзевським був її етнічний склад. Переважну більшість там становили українці (майже 70%). Поляки становили близько 17 %, ще 10 % — євреї, які чисельно переважали в містах.
Релігійне питання також виявилося ще однією перепоною. Українці, які проживали на Волині, були переважно православними, а коли Юзевський обійняв посаду воєводи, більшість духовенства була російської національності.
Юзевський знав про проблеми та не втрачав оптимізму. Його бачення світу базувалося на двох традиціях – європейського Просвітництва та республіканізму Речі Посполитої. Він вірив, що співпраця між поляками та українцями для спільного добра можлива. Його метою було зміцнення лояльності українців до польської держави. Таку політику назвали «волинським експериментом».
У центрі його була політика щодо української більшості, яка проживала на Волині. Він полягав у підтримці української культури та сприянні розбудові освітньої інфраструктури. Окрім того, українську мову запроваджено як додаткову або як другу мову навчання у вже існуючих школах. Він спричинився до того, що положення про можливість вибору мови навчання дітей батьками почали поважати (воно діяло раніше, але досить часто ігнорувалося). Те саме стосувалося шкіл, які вже номінально були двомовними. Він також створював і розширював кооперативні організації та гуртки читання. Деякі з українських організацій, як освітніх, так і кооперативних, були ліквідовані за наказом Юзевського, головним чином через їхню глибоку інфільтрацію комуністичними колами. Елементом контролю над українцями на Волині мало стати створення освітніх організацій, значною мірою контрольованих державним апаратом.
У рамках вжитих заходів вдалося, з одного боку, збільшити частку українців серед чиновників (переважно на місцевому рівні), а також стимулювати серед них активність місцевого самоврядування. З іншого боку, серед його офіційних призначень були переважно українці з Галичини, з якими він співпрацював ще під час перебування в полоні.
Невдала реалізація ідеї
Політика, заснована на прометеїзмі та «волинський експеримент» під керівництвом Юзевського, закінчилася провалом. Попри початкові успіхи, це не завадило ні зростанню популярності комуністичної ідеології, ні пробудженню націоналістичних та антипольських настроїв серед українського населення Волині.
Дії Юзевського, безперечно, сприяли піднесенню духу української нації, але, всупереч його припущенням, призвели не до лояльності до польської держави, а до зростання націоналістичних настроїв. Не вдався і його план відрізати Волинь від Східної Галичини, де раніше почав розвиватися український націоналізм, який набрав потужну силу. З середини 1930-х років ідеї Юзевського знаходили дедалі менше підтримки в політичних реаліях. Він усвідомлював це, але що його політика залишається найкращою з можливих у цьому районі. Його опоненти мали намір запропонувати лише програму полонізації східного прикордоння, з якою Юзевський не погоджувався з ідеологічних міркувань.
Його заарештували в 1953 році, за кілька днів до смерті Сталіна. Ймовірно, це врятувало йому життя. Після більш ніж року слідства і суду його засудили до довічного ув’язнення. Він був звільнений у 1957 році.
Помер у Варшаві у квітні 1981 року у віці 88 років. Похований на варшавському цвинтарі Повонзкі.